Меню
Психологічне насильство
Психологічне (або емоційне) домашнє насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім'ї. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів тих членів сім'ї, які залежні від людини та потребують догляду. Як-от дітей чи людей старшого віку.
Блок 1 / Лекція 3
Ознаки психологічного насильства:
  • постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
  • звинувачення, засудження, словесні образи;
  • обзивання нецензурними словами, приниження;
  • ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);
  • покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров'ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;
  • зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
  • відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
  • ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;
  • знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.
Окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки — це не психологічне насильство. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.

Психологічне насильство щодо дітей найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством. Відтак, кількість дітей-жертв психологічного насильства найбільша з-поміж усіх його видів — 45%.

Прояви психологічного насильства щодо дітей:
  • образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки:
    — «Ти тупий/тупа»;
    — «Так і виростеш нездарою»;
    — «Чого витріщився — вчи!»;
    — «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»;
    — «Ти, як баран, уперся рогами в стіну»;
  • втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих:
    — «Іди і розкажи йому/їй, може, він/вона тебе послухає»;
    — «Іди і скажи йому/їй, що він/вона "поганий"/"погана"»;
    — «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити»;
    — «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила»;
    — «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять»;

  • постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить дитина;
  • ігнорування дитини як спосіб покарання.